Українська хартія вільної людини

Бути вільною людиною

Усі люди створені вільними. Саме це найвагоміше право людини, отримане кожним/кожною від народження, визначає суть нашої цивілізації.

Бути вільною людиною — це не лише зовнішня ознака, яка об’єднує усіх нас за правами, але й внутрішній духовний вибір.

Невільна людина не здатна бути ані щасливою, ані захищеною, ані впевненою у своєму майбутньому.

Бути вільною людиною — це насамперед означає брати на себе відповідальність.

Не можна вимагати від когось виконання його обов’язків, не виконуючи власних.

Не треба жити постійним почуттям скривдженості і жалем до себе. Бути вільною людиною означає вірити у свої сили.

Бути вільною людиною означає усвідомлювати свою неповторність, однак жодною мірою не плекати у собі зверхності.

Бути вільною людиною означає завжди і всюди самостійно додержуватися принципу нашої рівності один з одним, а також рівності перед законом.

І найважливіше: бути вільною людиною означає чинити добро.

Саме в цьому полягає найглибший смисл свободи вільної людини.

Від авторів

Першою новелою Української хартії вільної людини проголошено найважливіші чесноти, якими повинна володіти кожна людина, вільний громадянин своєї держави. Популяризація цих цінностей серед сучасної молоді неможлива без опертя на їхній життєвий досвід, самостійної активної участі та зв’язку із навчальною програмою.

Ідея вільної особистості, вільного народу, боротьби за визволення від поневолення є наскрізною для творчості письменників української класики. В духовній спадщині мислителів і творчої інтелігенції України розроблено ідеал людини як особистості, гідної свого народу, готової боротися за свободу і справедливість, за право вільного розвитку національної культури. Саме це стало підґрунтям для створенням нашого проекту.

Мета проекту: поширити ідеї Української хартії вільної людини серед учнівської молоді на основі дослідження культурної спадщини українських письменників.

Для реалізації мети поставлено такі завдання:

-          розширити знання школярів творчості українських письменників та поетів;

-          розкрити сутність ідей української інтелігенції у контексті Української хартії вільної людини;

-          розвивати вміння висловлювати власні думки, відстоювати свою позицію;

-          виховувати в учнів моральні цінності;

-          прищеплювати любов до літературного мистецтва та до культури свого  народу.

Опис проекту:  проект спрямований на популяризацію ідей Хартії вільної людини шляхом дослідження спадщини українських митців в галузі літератури.

Проектом передбачено самостійну пошукову діяльність учнів 9-11 класів. До організації проекту можуть залучатися вчителі, української літератури, класні керівники, студенти-практиканти.

Термін реалізації проекту 3 дні. За тиждень до початку учнів повідомляють про проведення даного проекту для того, щоб вони змогли підготуватися провести власну пошукову діяльність. Участь беруть тільки бажаючі учні. Практично проект буде представлено у формі 4-х заходів:

·         конкурс читців поезії;

·         літературна вікторина;

·         семінар-конференція;

·         конкурс стін-газет до теми.

Проект доцільно реалізувати в рамках проведення тижня української літератури, святкування Дня писемності або річниць Революції Гідності.

Конкурс читців поезії

На конкурсі повинні бути представлені твори українських поетів, в яких проголошується  ідея  вільної людини, визволення з-під національного гніту українського народу.

Учасники мають право вільного вибору твору, який вони будуть декламувати.

Для прикладу такими поезіями можуть бути:

Т. Шевченко: «І мертвим, і живим, і ненародженим…», «Заповіт», «Кавказ», «Гайдамаки», «Сон», «Перебендя», «Мені однаково…» та ін.

І. Франко: «Каменярі», «Вічний революціонер» та ін.

Леся Українка: «Сім струн», «Сльози-перли», «Contra spem spero» та ін.

Літературна вікторина

Запитання

1. Які твори і кому присвятив Шевченко на згадку про день викупу з кріпацтва? (в пам'ять 22 квітня 1838 року Шевченко присвятив російському поету В.А.Жуковському поему «Катерина», а В.І.Григоровичу, конференц-секретарю Академії художеств, що брав участь у викупі поета, - поему «Гайдамаки»).

2. Як називається перша збірка Шевченка і скільки творів ввійшло до неї? («Кобзар», 8 творів).

3. Що було справжньою причиною арешту та заслання Шевченка? (Приводом до арешту Шевченка була його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві. Справжньою причиною заслання поета були його революційні твори і в першу чергу поета «Сон», знайдена у нього під час арешту).

4. Як назвав Шевченко цикл віршів, написаний під час ув’язнення у Петропавловській фортеці? («В казематі»).

5. З яким видатним російським актором, у минулому кріпаком, дружив Шевченко? (М.І.Щепкіним)

6. Які видатні художники і письменники брали участь у викупі Шевченка?

 (В.Жуковський, К.Брюллов, О.Венеціанов, І.Сошенко, Є.Гребінка)

7. Назвіть поему Шевченка, присвячену декабристам. («Неофіти»)

8.Назвіть п’ять відомих пісень на слова Шевченка. («Реве та стогне Дніпр широкий», «Така її доля», «Думи мої», «Садок вишневий коло хати», «Заповіт»).

9.У якій поезії Шевченко називає Миколу І «правди гонителем жестоким»? («Юродивий»).

10.Які твори Шевченка мають однакові назви? (Вірші «Сон»(«На панщині пшеницю жала»), поема «Сон» («У всякого своя доля»), поема «Сон» («Гори мої високії»).

 11.Хто з героїв і героїнь творів Шевченка…

«… людською кровію шинкує і рай у найми оддає»? (Папа римський, поема «Єретик»).

12. У якому творі Франко закликає:

«Не ридать, а добувати,

Хоч синам, а не собі,

Кращу долю в боротьбі»? (у вірші «Гімн»)

13.З яких творів Франка взято ці рядки?

1. «Я син народа,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

Мій поклик: праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог»

(вірш «Декадент»)

2. «Вічний революціонер —

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю, —

Він живе, він ще не вмер»

(вірш «Гімн»).

3. «Та прийде час, і ти вогнистим видом

Засяєш у народів вольнім колі…

… І глянеш, як хазяїн домовитий

По своїй хаті і по своїм полі»

(поема «Мойсей»).

Семінар-конференція на тему:

 «Ідея вільної людини у творчості українськиї письменників»

І. Вступне слово. Ми можемо стверджувати, що воля – це  життєва необхідність, передумова збереження національної самосвідомості. Сьогодні визнано, що філософія українців – це філософія віри, любові й свободи. Порівнюючи погляди українських просвітників на проблему виховання вільної людини, ми дійшли висновку, що поняття „свобода волі” мало філософсько-етичний зміст. Його трактували як здатність вільного морального вибору, що передбачає відповідальність людини за власну долю і вчинки перед Богом, собою і суспільством.

ІІ. Виступи доповідачів

Г.Сковорода

Одною з провідних ідей у філософській системі Г. Сковороди була ідея вільної особистості, її він проголошує в поезії "ДЕ ЛІБЕРТАТЕ". Будучи сам вільною людиною, він цінував свободу понад усе; порівнюючи її з золотом, він називає останнє болотом. У цьому ж вірші славить "отця вольності" Богдана Хмельницького, що боровся за свободу і незалежність України проти польської шляхти.

Григорій Сковорода заперечував деспотію будь-яку, зневажав царів будь-яких. Кажуть що йому належить такий вислів:" Я не високо шаную і не поважаю не тільки таких царів, яким був Ірод, але навіть і хороших царів", бути вільним для нього означало позбавитися не лише від соціальних оков, але й духовних.

Вільна людина є вільною в усьому: вона не залежить від багатства, від іншої конкретної людини, вона розкріпачена взагалі.

Григорій Сковорода, мандрівник, у котрого не було ані житла, ані майна, бачив щастя у цілковитій свободі. Мандруючи країною, він бачив усіх закріпачених селян, які тяжко трудились на панів, які зневажливо до них ставились, і на роботі, яка їм зовсім не подобалась. Саме тому у нього виникла ідея про те,що кожна людина має бути вільною.

Філософ вважав, що вона дана кожній людині як незаперечне природне право. Але через низку причин, соціальних, економічних, політичних, людину заганяли в кут, де вона була обмежена у вільній діяльності, у висловлюванні своєї думки. ЇЇ обтяжували різноманітні стереотипи, звички, страх невідомого. Тому метою і сенсом людського існування він вбачав у досягненні нею свободи. Тільки тоді людина зможе бути воістину щаслива.

Щоб досягти загальної суспільної волі, люди мають приділяти особливу увагу своєму духовному та культурному просвітленню. Адже тільки знання, всебічний розвиток може зробити людину не просто сильною, щасливою особистістю, а такою ж індивідуальністю.

Говорячи про свободу як про вище благо людини, не забував мислитель і про український народ, який воістину можна вважати взірцем боротьби за національну незалежність. Він присвятив цій думці пісню про борців за народну волю у своїй пісні «De Libertate» («Про свободу»). 

Т. Шевченко

Уся творчість Т. Шевченка перейнята прославлянням волі як першої і необхідної умови людського розвитку, благополуччя і щастя.

Коли меншає свободи і правди у серці людини, тоді в ньому меншає місця й для Божої волі, але не людської. Це стає формою збереження життя за рахунок анігіляції доцільності, сподівань та думок про будь-яку мету існування в земному світі. Людина перетворюється на боже-вільну земну істоту. І навпаки, устами Шевченка: «добре жить тому, чия душа і дума / Добро навчилися любить».

Шевченко вибирає свій власний шлях до тієї правди, яка допоможе звільнити український і всі слов’янські народи від тиранії і несправедливого суспільного життя. Уже у вірші «Гоголю» 1844 р. він пише, що «побивається серце про волю України» і не може збагнути, чому всі наче «поглухли», похилилися в кайданах і все їм байдуже.

Це були не просто поетичні чи художні візії правдивого серця і внутрішньо вільної людини. Шевченко стає на шлях громадянської дії і непристосування до влади. Він своєю участю вносить у Кирило-Мефодіївське братство рішучу позицію національного звільнення всіх слов’янських народів і серед них України з-під московського царського ярма.

У 1845 р. Шевченко пише низку найзначніших своїх творів, у яких, зокрема, проведена ідея визнання права людини на індивідуальну, соціальну і національну свободу. Характерним є вірш «Кавказ», що за силою думки і слова стає однією з найвищих духовних вершин, на які здатне піднятися непристосоване любити імперську владу серце. Поет змальовує життя простого люду й, зокрема, кавказьких народів як сповнене «сліз і крові». «Кати знущаються над нами, / А правда наша п’яна спить …». Проте мовлене до людей живе слово здатне змінити стан життя, і тоді «Встане правда! встане воля!», бо вона у самих людях, у їхніх серцях і в їхніх надіях та вірі. Тут промовлені відомі нам всім слова: «Борітеся - поборете, / Вам Бог помагає! / За вас правда, за вас слава і воля святая!».

За Шевченком, боротьба за волю збігається з духом правди: це взаємодоповнювані цінності. Без однієї немає другої, і навпаки. Там, де в душах людей та їхніх головах поселилися «імператори» - там не буде ні правди, ні волі. Там виникає світ облуди і сваволі.

Дух свободи, що особливо напружився через покріпачення козацького люду, - став для світосприйняття Шевченка його найвагомішою настановою і духом правди його життя. Помножений на геніальність таланту, характер Шевченка спонукав українське населення до почуття свободи, перетворюючи певну його частину на свідомих, національно визначених громадських активістів. Визнаючи єдино волю Божу над людиною, Шевченко вважає основою її достоїнств - працю, до того ж - вільну працю, таку, коли людина має бути сама собі господарем. У цих помислах він йшов цілком у ногу з ідеями європейського Просвітництва, і пов’язував прийдешнє людства з силою людського Розуму. У «Щоденнику» Шевченко нотує: «Великий Фултон! І великий Вайт! Ваша молода, не днями, а годинами підростаюча дитина у недалекому часі проковтне нагайки, престоли й корони, а дипломатами й поміщиками тільки закусить, побавиться, як школяр льодяниками. Те, що розпочали у Франції енциклопедисти, те довершить на всій нашій планеті ваше колосальне дитя. Моє пророцтво безсумнівне!» У свої тридцять років Шевченко не сумнівається, що «Встане Україна. / І розвіє тьму неволі, / Світ правди засвітить, / І помоляться на волі / Невольничі діти!..».

І. Франко

Послідовник ідей Великого Кобзаря – І.Франко – у філософсько-історичній статті „Думки про еволюцію в історії людства” зазначає: „Кожне суспільство, так само як і кожна особистість є вільною одиницею. І ніхто не має права диктувати їм правила життя”. Не сприймав Франко і вирішення марксизмом національного питання, якому марксизм надавав другорядного значення. Дух покори, національний нігілізм, які вносились у свідомість українського народу, не могли дати свободу і незалежність Україні. Шлях до цього, вважав Франко, лежить через утвердження національної гідності й гордості, консолідацію, єдність всіх сил, відчуття себе українцями, українською нацією, здатною до самостійного культурного і політичного життя. У праці "Поза межами можливого", змальовуючи ідеал національної самостійності, Франко зазначає, що здійснення цього ідеалу поки що неможливе, але впадати у відчай не потрібно, варто пам'ятати, що "...тисячні стежки, які ведуть до його осущення, лежать просто-таки під нашими ногами, і що тільки від нашої свідомості того ідеалу, від нашої згоди на нього буде залежати, чи ми підемо тими стежками в напрямі до нього, чи, може, звернемо на зовсім інші стежки... Ми мусимо серцем почувати свій ідеал, мусимо розумом уяснювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватись до нього, інакше він не буде існувати і ніякий містичний фаталізм не сотворить його там, а розвій матеріальних відносин перший потопче і роздавить нас, як сліпа машина".

М. Драгоманов

В основі світогляду Драгоманова лежить ідея поступу, метою якого є здійснення ідеалів лібералізму і соціалізму. Проте в його соціалістичному ідеалі немає місця централізованій державі. Добровільна організація гармонійно розвинених особистостей, громади — саме це лежить в основі, на його думку, соціалістичного устрою, а шлях до цього — федералізм. Поза рамками конституційного, федералістичного принципу державного устрою немислима для Драгоманова соборна, єдина і вільна Україна, в якій має місце широке волевиявлення як громадських, так і особистих інтересів і де переважають не вузькопартійні, а загальнолюдські інтереси. У федерації він вбачав можливість демократичного вирішення національного питання, соціального визволення народу.

Однак у плані перебудови суспільства на федеративних засадах Драгоманов не акцентує уваги на питанні національно-політичної самостійності України. Національність для нього — це лише "форма", "контур", що повинен бути заповнений інтернаціональним змістом. Його план зводився до такого: спочатку вільні громади, які утворюються вільними народами, потім ці громади складають федерацію громад у межах України, яка ввійде до федеративного союзу народів Росії, а наступний етап — федерація всіх слов'янських народів — всеслов'янська федерація. За такий зв'язок "української справи з російськими процесами" Драгоманова досить гостро критикували і критикують сьогодні.

Леся Українка

 У своїх публіцистичних статтях Л. Українка доводила необхідність визнання свободи духу головним принципом суспільних відносин, вважаючи неволю ще мерзеннішою, якщо вона добровільна. Художні твори поетеси наповнені напруженим, вируючим вираженням ідеї боротьби за право на виховання вільних людей. Її герої прагнуть до боротьби за волю, за право на щастя, вони не терплять стану покірності та пасивності, бунтують проти "невільницького зганьблення". Таким соціально загостреним є образ Неофіта — раба ("В катакомбах"), який не бажає носити рабські кайдани, виступає проти всякої тиранії, схиляється тільки перед Прометеєм тому, що він

 "...не творив своїх людей рабами,

що просвітив не словом, а вогнем,

боровся не в покорі, а завзято,

і мучився не три дні, а без ліку,

та не назвав свого тирана батьком,

а деспотом всесвітнім..."

 Леся Українка любила свій народ, його мову, культуру, традиції і кращі риси його характеру. Як гімн звучать слова поетеси, звернені з любов'ю до України:

 "До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється".

(Цикл "Сім струн")

 Близько до серця сприймає вона нещасну долю свого рідного краю, свого народу, підносячи до височин живий образ національного болю.

 "О, люде мій бідний, моя ти родино,

Брати мої вбогі, закуті в кайдани!

Палають страшні, незагойнії рани

На лоні у тебе, моя Україно!

Кормигу тяжку хто розбить нам поможе?"

(Цикл "Сльози — перли").

 Український дух, національна ідея присутні в багатьох творах Лесі Українки. Незважаючи на сумніви вона вірить в свій народ, в його сили і закликає його до національного пробудження, виступу, до боротьби проти неволі й "національної ганьби".

О. Кобилянська

Ідея волі набуває індивідуалістичного характеру у творчості О. Кобилянської. Вона протиставляє утвердженим стереотипам право на рівність у суспільстві між чоловіками та жінками на рівні сімії, прав на освіту та самореалізації. Ідея звільнення особистості є провідною у її працях.

Ці думки виявилися в ранніх творах письменниці. У деяких з них (“Гортенза”, “Вона вийшла заміж” та ін.), змальовуючи духовний світ своїх героїнь, пписьменниця робить наголос на їх пошуках особистого щастя. В “Людині”, а ще більше в “Царівні” особисте щастя героїнь Кобилянської більшою чи меншою мірою вже пов’язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її духовних сил.